Президент Путоландії Волдемаро Путо Боро Адольфо Гебуто Беніто де Хапуто «надцятий», чи, як його ще з любов’ю називали у більшості шалопутного населення, «наш папа Пут», сидів у своєму бункері і плакав.

Папа Пут плакав з мотивів аж ніяк не політичних. Єдиний серйозний конкурент у боротьбі за президентський бункер, папа Бор – папа папи Пута - врізав дуба цілком своєчасно.

Папа Пут плакав через нестерпне почуття голоду!

Не треба, звісно, думати, що в Путоландії вже не було чого з’їсти самому президенту. Президенту було. Та це була справа ризикована. За традицією геть усі страви потрапляли на президентський стіл отруєними. Зваливши на себе тягар влади, папа Пут одразу ж наказав покінчити з цією дурною забаганкою. Та надто вже сильно вона вкорінилася на подив правителям могутньої Меркаландії, які завжди позирали на Путоландію, як на світову чорну діру та ставилися до її чергового президента, як до неадекватного «shaloput’a».

Щоб довести хоча б суверенність своєї президенської кухні, папа Пут, з свого боку, звелів знищувати всі забугорні наїдки та перевішав геть усіх своїх кухарів. Але домігся цією санкцією лише того, що й зовнішній вигляд страв значно погіршав. Тепер що котлету замовиш, то гомлета – подадуть чи то бешбармак якийсь, чи гидотне суші!  От сучі, отруйні душі!..

Якраз загрюкали у сталеві двері бункера. Тримаючи напоготові калашника і кольта, папа Пут дозволив охоронцеві втягти тачку з обідом.  Потім, вчепивши  шматок доставленого їдла, він наказав впустити першого-ліпшого голодного пса - добре, що їх у тутешній державі тепер вистачало. Пес жадібно ковтнув - і на очах президента здох. Папа Пут ліг на дно свого бункера і заридав…

Вночі йому наснилась жива, жирна свиня. Не акційна, бо з грязюкою на рилі.  Папа Пут кинувся на неї, вчепився у щось зубами. Пролунало несамовите вищання!.. Прокинувшись, папа Пут зализав ліктя з відбитками своїх зубів і наказав охороні:

- Нашу свиню! Живу! Негайно!..

Свиню місцевої породи десь за кільцевою таки здобули. Забивав сам, хоч від вереску вуха заклало… Все ж їсти сире м’ясо було неприємно. «Зовсім здичавієш тут у президентах», - подумав папа Пут і зажадав, щоб принесли ще й дровиняк для багаття та деякий посуд з бенкетного залу. Аж ось недопечені шматки свіжини, випаровуючи запаморочливий аромат, зашкварчали на золотому блюді…

За бетонними стінами бункера вили голодні пси!..

«Тепер дочекаєтесь моєї погибелі, аякже!..» - подумав про своїх світових ворогів папа Пут, куштуючи першу страву власного виготовлення.

М’ясо було несолоне.

Папа Пут звично поліз до кишені, намацав там свою спец. солонку з черепочком і кістками, густо посипав оте барбек’ю - і ковтнув свого шмата.